Inhalt
Buchvorstellung
Чернівці крізь призму літератури
Історію міста й темні історії його непарадної сторони, не менше, ніж його культурну вартість, можна вичитати не тільки з фасадів будинків, навіть якщо вони й такі привабливі. На жаль, тут недостатньо тримати очі широко розплющеними. Тут потрібно хоч тр(оли звикі-у й до нього. Звичайно, що можна пізнавати Чернівці, заручившись підтримкою професійного екскурсовода, який за відповідну плату наблизить до вас це місто. Однак набагато цікавіше, ґрунтовніше, глибше й ретельніше, сказати б навіть, інтимніше можна в даний предмет вчитатися.
А щоб у цьому пощастило, клаґенфуртське видавництво "Візер ферлаґ" подарувало нам книгу, котра якнайкраще придатна виконати цю місію: укладену Петром Рихлом антологію під назвою "Відчитування Європи: Чернівці", яка містить спогади, спостереження, роздуми, нотатки, думки, в яких мовиться про це місто, які описують його й черпають з нього свою силу. Переважно це короткі прозові тексти, листи, есеї. хоча час від часу натрапляємо й на лірику. Що спонукало видавництво вдатися до ескізу обкладинки, яка золотим тисненням своєї чорно-матової палітурки більше нагадує український молитовник, ніж книгу, яка б скромно репрезентувала поважну, ба навіть у багатьох відношеннях, унікальну літературу місцевості, розташованої на краю центральноєвропейської свідомості, мені невідомо. В усякому разі, цей томик дуже зручно тримати в руці, і, можливо, такий компактний формат і є найдоцільнішим, спроможним грати роль супровідника під час 30-годинної поїздки залізницею до Мекки друзів і прихильників Центрально-Східної Європи.
На трьохстах сторінках Петро Рихло ще раз оживлює багато знайомих голосів, які розповідають про це місто - від Рози Ауслендер через Альфреда Ґонґа до Едіт Зільберман, - проте низкою включених сюди відомих і менш відомих авторів він проливає також нове світло на розцяцьковане дерево. Це - прозаїки, оповідачі, ліричні поети, віднайдення й відкриття яких коштувало б нам певних зусиль. Так, наприклад, ми натрапляємо на вірш "Молоді Чернівці" Клари Блум, що походить зі збірки, виданої московським видавництвом "Международная
книга" в 1941 році. У цьому випадку, принаймні, не треба було перекладати. Однак П.Рихло вводить нас також у здійснені ним переклади ряду авторів, чиї українські, польські чи єврейсько-русифіковані імена свідчать, з яким містом ми маємо справу сьогодні.
Скажімо, Василь Кожелянко розповідає історію про широко відоме зганьблення пам'ятника на П'яца Унірій, Ігор Померанцев нагадує про Пауля Целана і згадує власне дитинство в Чернівцях, Мойсей Фішбейн вшановує класика модерної лірики блискучим віршем. Софія Майданська пише есей про псування такого товару, як місто: "Те, що лежить на поверхні, очевидне й відверте до плакатної декларативності - охарактеризована художником на рівні символу наступальна психологія брутальної кочової маси, що відкинута за межі людської гідності, маси,
яка, не володіючи духовними цінностями у себе на батьківщині, ба навіть сприймаючи їх як щось чуже й вороже, не хоче мати їх і не сприймає їх (аждовиявуглумуі вандалізму) ...". Тут уже варто задуматися над цілком актуальною проблемою поводження з жалюгідними рештками ранньої класицистичної архітектури в нашому Франкфурті-на-Майні. Отож представити цих авторів видається заслугою вже бодай тому. що для численних друзів міста літературна нитка нерідко уривається тут разом з другою світовою війною.
Завдяки Карлові Краусу ми довідуємося з 781-786-го чисел його часопису "Факел" - на календарі проступає 1928 рік - про слюсаря Карла П'єховича, якого, певно, небезпідставно тримали в чернівецькій божевільні. Краус вважає його за "найбільшого з мислячих сьогодні понімецьки, мабуть, єдиного великого поета, одного з найбільших, які колинебудь жили на білому світі", і презентує фрагмент прози та три вірші, які й справді вражають. Цілком серйозно: виникає бажання повісити цю лірику в себе над ліжком. Нарешті, можна порекомендувати в цій антології, якій не завадила б сумлінніша редакторська рука, також листи Нінон Ауслендер до Германа Гессе, вже перший з яких. написаний в 1910 році, дещо перехоплює подих. Нінон Ауслендер була на той час ученицею* гуманітарної гімназії в Чернівцях і мала всього чотирнадцять років.
Петро Рихло завершує свою антологію післямовою і поглядом людини, яка водночас пізнала культурно-історичне значення міста й науково обґрунтувала його, яка може це значення об'єктивно зміряти і з повним правом представити його на наш суд. Воно не підсовується нам,
наче кіт у мішку. "Чернівці як форма духовного життя" - так звучить заголовок післямови Петра Рихла - вказує на те, що він волів би наголосити як неспростовну максиму: це місто не затонуло, подібно до міфічної Атлантиди.
Переклад з німецької: Петро Рихло
Буковунський журнал 1-2006
